Ми не лохи. Ми гірше – ми раби.


Фантастичні цифри статків наших очільників, а особливо кількість різноманітних дорогих (годинники, шуби), а часом і несподіваних (мощі) речей викликає підозру щодо їх психічного здоров’я.
Ми звернулись до лікаря-психіатра і правозахисника, колишнього дисидента Семена Глузмана із запитанням: що ж це ми побачили? Як це можна назвати?

С.Г.: Жлобство – я думаю, буде правильним визначенням для більшості наших політиків. Вони малоосвідчені люди зі злодійкуватими повадками, вони називають себе бізнесменами, але це такий «бізнес по-радянськи». Ось вони й дорвались. Головне – вкрасти, у когось щось відібрати. Адже відомо, що чимало людей із високих щаблів раніше забирали в інших людей їхній бізнес. Мені й про нашого президента розповідали люди з Вінниці.
Вони жорстокі і жадібні. А влада потрібна не лише з честолюбства, а щоби жорстко контролювати те, що нажито різними способами. І те, що вони пішли на це декларування, це ж для них не добра воля, це
Захід примусив. Це вимога, пов’язана з подальшим наданням коштів.

І як там можуть зреагувати?

С.Г.: Я думаю що побачивши, що відбувається, Захід можливо зрозуміє , що годувати цю країну не можна. Адже частина тих грошей що вони показали – вкрадена у Заходу.
Я не відчуваю такого оптимізму, як деякі наші аналітики, що, мовляв, все це чудово. Так, це добре, але ви ж розумієте – вони не змінилися. Лише вимушено зробили те, що зробили, трохи відкрили свої статки. Але зверніть увагу! Ну, можливо я чогось не знаю, не надто відстежую. Але як мені говорили, практично ніхто не показав кошти в офшорах, заощадження в іноземних банках. Бачте, раптом з’ясувалось, що нема мільярдерів у країні, всі – бідні мільйонери!
Вони все одно щось придумають, їх більшість у парламенті. Та й справа не лише в парламенті, бо хіба у президентській адміністрації чимсь відрізняються? Вони просто не такі публічні, ми їх прізвища гірше знаємо.
Насправді зараз оцей час – дуже серйозний час для наших західних партнерів. Вони повинні нарешті зрозуміти, що з нами небезпечно працювати. Я розумію, що говорю страшні речі як громадянин цієї держави. Але іншого шляху я не бачу. Їх потрібно налякати. І я розумію, що вводити сюди війська ані Америка, ні НАТО не будуть. Проте, якісь способи впливу, вірогідно,усе ж існують. А давати сюди гроші небезпечно, тому що вони ідуть не вам, і не мені.

— Наші можновладці можуть колись зупинитись? Вирішити, що вже нарешті досить, і більше не треба?

С.Г.: Думаю, що ні. Це не хвороба у психіатричному сенсі, але це одержимість така. Вони так влаштовані. Вони – не розуміють. От я колись запитав у свого знайомого, не такої вже аж багатої людини, навіщо така крута машина? Це ж безумство! Її важко паркувати, вона величезна, як автобус, потребує шаленої кількості пального.

Він мені відповів: «Розумієте, у мене є й інші авто. Там, де я обертаюсь, у цих колах, якщо я буду виглядати не відповідно, то зі мною не будуть розмовляти. Я буду чужим».

І цим вони відрізняються від аристократів, від багатих людей не обов’язково князівського роду. В західних країнах інакша культура. Там це непристойно. Там, якщо ти виглядаєш так, як вони, і носиш якийсь такий божевільно дорогий одяг, тебе не сприймуть.

Я дуже добре пам’ятаю, як Сорос колись приїздив до Києва. Це було давно, я був тоді членом правління однієї з його організацій. І от тоді йому подали якийсь середнього класу автомобіль. Його це абсолютно не цікавило. Він, мільярдер, запросив мене на сніданок. І я був навіть здивований, що він таку гидоту їсть. Але для нього це не важливо, він на цьому не акцентує. Пам’ятаю, тоді подали яєчню з салом. А він же, крім усього, ще й єврей, тож навряд чи вживає сало. Тим не менше, він, здається, якось обійшов і цю проблему. А говорили ми з ним про інше, він іншим живе.
Ось ця відмінність. І не тому, що я якось особливо люблю Сороса. Це інше.
Він людина абсолютно іншої культури. Так, він романтично переоцінив свої можливості, що грошима можна привести демократію. А от не виходить!

Звідки ж беруться такі прагнення – 10 швейцарських годинників, 15 шуб…?

С.Г.: Та тому, що вони радянські голодні інженери, чи ким вони там ще працювали. Так, дорвалися. А пам’ятаєте ще нашого першого президента – там якась проблема з його сином була, і запитували щось про купівлю будиночка на березі Женевського озера. То він відповідав: «Та то ж хатинка!» Корупція ж була в Україні і в радянські часи, це не новина. Лише про це не писали.

Чи висока вірогідність, що цих самих людей, попри все, можуть знову обрати на наступних виборах?

С.Г.: Боюся, що так і буде. Я поясню, як я це розумію. По-перше, вони вміють створювати якісь маски, і за цими масками люди губляться. По-друге, вони починають облаштовувати двори, будувати дитячі майданчики – не обов’язково ж лише гречку роздавати. Можна ж і в інших спосіб, більш культурно.

Але ж є ще (навіть не знаю який відсоток, думаю, досить великий) українці, котрі, на відміну від нас з вами, думають про цих хлопців інакше. Вони думають: «От молодці! А я – лох, я так не зумів. Я вкрав на тисячу, а вони – на мільярди». Тобто, вони з повагою ставляться до цих людей. І таких багато, особливо серед такого дрібного шахраюватого бізнесу.

А такий розрив між багатими і бідними – це нормально?

С.Г.: Ні, це говорить про те, що ми – патологічне суспільство. Якщо ми таке терпимо, значить, ми не лохи. Ми гірше – ми раби.

Якою була б доречна реакція здорового суспільства в цьому випадку?

С.Г.: Ну, якщо б хапали палки чи стріляли – це не була б нормальна реакція. У нормальному суспільстві мали б бути якісь серйозні слухання на цю тему, якісь серйозні численні публікації у медіа. Не тому, що треба з’ясувати, скільки приховав Порошенко в офшорах. Не про цифри йдеться, а про феномен. Що так далі жити не можна! І ми повинні навчитись їх контролювати. А оскільки ми цього не вміємо робити, ось таке й відбувається. Захід також вчиться їх контролювати. І тому ми усі дізнались, наприклад, що навіть Ляшко зовсім не бідний чоловік.

Але вони будуть далі займатись популізмом. Це головне для них.
Аби втішити себе і вас, читачів, я можу сказати, що ось історія з Трампом – вона ж дуже подібна. Хто за нього буде голосувати? Та такі самісінькі. Трамп і Ляшко – вони ж приблизно з одного інкубатора.

Де нам взяти інших, не таких захланних політиків?

С.Г.: Ну, вони є, але ж їх не підпускають, соціальних ліфтів немає. Я суджу, наприклад, по соціальним аспектам, не по економічним, я там не фахівець. Я точно знаю людей, котрі могли б змінити систему медицини, систему соціальної служби в Україні. Але вони ж таких людей не підпускають.

От я вже скільки років кричу на всіх кутках, і на телебаченні, та й не я один – про те, що насправді Мінохоронздоров’я не може саме себе реорганізувати. Так не буває! Витягати себе за волосся з болота можливо лише у казці. Для цього організовуються якісь спеціальні експертні групи, які відкрито працюють. Ну а в нас… Он вже знову говорять про те, що нинішню міністра також незабаром знімуть, кажуть, що буквально до кінця листопада.

Серйозні фахівці не рвуться у владу. Та й не потрібно робити міністрами серйозних спеціалістів. Їх потрібно запрошувати в якісь експертні групи, і вони повинні напрацьовувати якісь конкретні рекомендації. До речі, десь так і було, коли відбувалась Акімовська реформа охорони здоров’я починалась (Ірина Акімова – заступник глави Адміністрації президента часів Януковича, яка курувала реформу медицини). Я був трохи причетний, і бачив – такий підхід якраз і застосовували.
Ю.Сколоздра

Просмотр рекламы на сайте — ваша благоДАРность за информацию ))
Будь взаимоуважительным





Українці: нація «свинопасів» чи героїв?

Про те, що «український народ мудрий і у всьому розбереться», постійно говорять політики, неодноразово до мудрості народу апелювали наші президенти, зрештою, про народну мудрість нам постійно розповідали у школі. Нам кажуть про це настільки часто, що ми справді почали сприймати цю фразу як безапеляційну істину.

Але є інший бік: лише 25 років тому ми здобули Незалежність, а вже зараз ми можемо її втратити. За 25 років не обрали жодного президента, який став би справжнім лідером нації, та не сформували гідної політичної еліти. Ми живемо на межі бідності, зате зуміли наплодити олігархів й дозволяємо їм досі грабувати державу.

То чи можна, зважаючи на це, зробити висновок, що теза про мудрість нашого народу насправді є лише міфом?

Як вважаєте, чи справді українці є аж таким мудрим народом?

Степан Гавриш:

У мене зустрічне запитання: як у нас до ВР обирають мажоритарників? А просто: приходить до людей якийсь чоловічок і обіцяє їм прокласти газ, зробити дорогу, побудувати школу, або ж просто пропонує гроші. І люди на це ведуться й приводять до влади відвертих брехунів, негідників і вчорашніх бандитів. І я після кожних виборів запитую себе: дурні люди чи мудрі вони? І приходжу до висновку – наших людей можна називати суспільними зомбі, які не розуміють, що відбувається. Вони живуть виключно за рахунок споживання. Більше їх нічого не цікавить. Вони загубилися в минулому і нічого не відтворюють.

Тому так: сказати, що український народ є мудрим – не можна.
Але, водночас, говорити, що він дурний – несправедливо. Адже український народ вижив попри усі випробування: утиски, спроби імперських націй перетворити його у колоніальний народ, розчинити його в інших націях, виселити його зі своїх територій до Сибіру та Казахстану та інших земель, попри жахливий терор…

Український народ – нещасний. І саме ця карма нещасного народу наразі не дозволяє зайняти нам своє гідне місце серед старих народів світу. А ми все ж таки є одним із найстаріших етносів Європи.
Юрій Шаповал:

Я до тези про мудрість нашого народу ставлюся дуже критично. Це твердження точно не можна застосувати до переважної більшості наших співвітчизників. Зрозумійте, я не хочу нікого принизити чи образити своїми висновками, але що робити з фактами?
У нас були два Майдани! А що відбулося після?

Жодна з обіцянок, яку давала влада, не виконана, ми бачимо корупцію, яка не зникає, спостерігаємо за погіршенням життя людей, а було ж обіцяно, що буде навпаки. А народ мовчить. І мовчить, бо байдужий і живе якимось своїм життям. Нам би з американців приклад взяти, які тероризують Трампа за кожен неправильний крок. А досвід Польщі? Там також була корупція, рекет, продажна поліція, нелегальні кіоски… Зараз цього нема. Люди тиснули на владу і формували еліту. А де наш рух, наше вміння тиснути на владу?

Далі: українці не розуміють, чим загрожує слухання російської попси замість якоїсь пристойної західної чи навіть балканської музики. А це ж формує свідомість нації! Це так, як пам’ятники. Коли їх почали прибирати? Відносно недавно. Їх же треба було знести ще у 91 році. Якби не байдужість…
Тому я не можу говорити про якусь тотальну мудрість. У цьому контексті, до речі, дуже вдало висловився ще Дмитро Донцов, який ділив українців на дві категорії.

Які саме?

Юрій Шаповал:
За Донцовим, першою категорією є свинопаси: пасивні люди, які дбають виключно про свої інтереси і ставлять їх вище за потреби держави, другою – «лучші» люди, для яких власні інтереси ніколи не були пріоритетнішими за долю держави. І оця частка свинопасів завжди значно переважала кількісно і, відповідно, перемагала. Свинопаси формували еліту, від якої залежало практично все.

На превеликий жаль, ця модель пережила десятиліття і її запросто можна накласти на сучасний український соціум. Упродовж нашої історії, що тоді, що зараз, особливо після нашої Незалежності, часка свинопасів переважала, а зараз чомусь домінує дуже сильно.

Степан Гавриш:
А я б умовно поділив українців на три категорії. Перша, а це приблизно 15% – це радянський народ, який свою тугу за пануванням СРСР, за ковбасою по 2,20 поміняв на «рускій мір». Я ще їх називаю «народ гомосовєтікус». Це небезпечна категорія українців, адже саме вони підтримують небезпечно високий градус у суспільстві.
Близько 80% населення України – це люмпен. Вони живуть у закритому просторі телевізійного ящика і готові зробити усе, що їм звідти скажуть. Саме їм перековує мізки українська буржуазна олігархія, у власності якої практично увесь медіа-простір. І лише 5-7% українців — це пасіонарії, які живуть у майбутньому і є тягловим ресурсом прогресу.

Чому у нас такий великий прошарок люмпену чи свинопасів?

Степан Гавриш:
Це, звісно, можна пояснити, до того ж, керуючись наукою. Наша нація дуже постраждала генетично. Спадковість у нас надзвичайно важка. Візьмімо, до прикладу, голодомор. Тоді вижили тi, хто мав низькобiлковий обмiн речовин. Тобто, як це не парадоксально звучить, вижили слабшi, якi не потребували багато їжi.

Далі: ті з кращих українців, хто не помер у час Голодомору, були репресовані. Багато кого знищили у тюрмах та концтаборах. Нищили українське духовенство, інтелігенцію, тобто кращих людей. Кого не вбили, то вивезли у Сибір, Казахстан і ще Бог зна куди. Люди жили у суцільному страху за своє життя. Тобто в українців був вселений страх. Американські дослідники, а саме генетики та історики, довели, що є тільки одна генетична спадковість в якостях людини – страх. Решта якостей та здібностей людей не успадковуються. Я веду це до того, що цей страх залишився досі у наших генах.

Ну і добили остаточно українців у роки Другої світової війни. Буквально за декілька місяців загинули найсильніші та найздоровіші представники української нації, які мали найбільші запаси для продуктивності. Вижили ті, хто сховався, які зраджували, які втікали.

Тобто, головно, залишились живими лише слабкі, залякані та зрадники. То яке могло народитися наступне покоління українців? Саме тому в нас стільки люмпену з обмеженим мисленням.

Юрій Шаповал:
Ще додам, що наслідком імперської парадигми, у якій Україна існувала кілька століть, сформувалась ще одна фатальна риса: у нас є апріорно другосортне ставлення до себе. Іншими словами, йдеться про відсутність самоповаги.
Відсутність самоповаги, до слова, створює пікантну ситуацію з боку ставлення до України інших держав. Звісно, що у кожної країни різна мотивація. Росіяни говорять про хохлів чи український фашизм, укропів. На заході інакше – вони оцінюють наш державницький експеримент. Мовляв, подивимось, чи вони здатні щось зробити. Вони уже намагались у 1917-20 роках щось зробити і нічого з того не вийшло.

І це так: тоді державність зруйнували дві сили. Насамперед – деструкція військова. Тобто армія була повністю зневірена, розбіглася і не виконала своєї функції. Друга частина – байдужість населення та другосортне до себе ставлення. Ніхто не каже, що населення не страждало від цих громадянських воєн. Але позиція населення, типу «ну і Бог з ним, ну і добре, ну якось виживемо, ну нічого страшного, вони сильніші, а ми що можемо», також неабияк посприяла втраті державності.

Тобто ви вважаєте, що саме оця байдужність та відсутність самоповаги у переважної більшості українців може загрожувати нашій державності і ми можемо втратити нашу незалежність знову?

Юрій Шаповал:
Ви ж самі бачите, що відбувається. Та якби не волонтери, якби не ініціативна частина «лучших» людей, які самостійно вирішили, що їм питання захисту держави треба взяти у свої руки – нічого б у нас не було. Зовсім невідомо, як би події на Сході України розвинулися. Я веду до того, що саме ця невелика частка пасіонаріїв примусила керівництво держави створювати контрактну армію. Професійну армію.
Але, на превеликий жаль, усю цю небезпеку зрозуміли та й досі розуміє зовсім маленька купка людей. Загальний настрій – такий ж. Байдужість!

Що ж робити з тією масою байдужих людей?

Юрій Шаповал:
А що тут зробиш? На це треба спрямувати сили кращого прошарку населення. Насамперед, потрібно змінити наповнення медіа-простору. Якщо люди, які бачать правильно світ, не будуть присутніми у медіа-просторі, то нічого у нас не вийде. І зараз я говорю не про маленькі тиражі газет, а про загальнонаціональне телебачення, радіо та електронні ресурси. Тобто ідеологію медіаресурсів треба повністю переорієнтувати.
І як би це не звучало, все ж таки скажу…В Росії є різні негідники. Але вони працюють на свою державу, точніше, на путінську державу. І нашим медіа потрібно працювати на власну державу. На власну, а не допомагати ворогу зомбувати населення.

Степан Гавриш:
Знаєте, байдужі – небезпечні люди. І їх багато – 80%. Але це будівельний матеріал. Ними користуються олігархи та вороги, але водночас ними можуть скористатися й наші істинні лідери – пасіонарії. Вони у нас, на щастя, є. Вони якраз усвідомлюють, що ми маємо будувати національну державу, державу з національним архетипом, з національними міфами. І якщо вони зуміють повести за собою маси, а я вірю, що так станеться, усе у нас буде добре.
А.Гринишин, «Вголос»


Просмотр рекламы на сайте — ваша благоДАРность за информацию ))
Будь взаимоуважительным

Видео

Запад поощряет коррупцию. Всё начинается с СМИ www.youtube.com/watch?v=ne50sQd3sFo

Дебилов хватает в любой стране. Шок www.youtube.com/watch?v=CPilZlBv15o

Химчистка для ДУШИ. www.youtube.com/watch?v=7Xmbm6VHU3g

Ми не лохи. Ми гірше – ми раби.: 2 комментария

  1. Верховна Рада (8.06.2017) у першому читанні схвалила законопроект про медичну реформу.

    Там визначено, які з послуг будуть платні.

    До закінчення 2017-го українцям треба буде “прикріпитися” до вибраного сімейного лікаря і виконувати його розпорядження. Можна буде розраховувати на його безкоштовну консультацію під час застуди, а також на раптову oпeрaцiю, наприклад, aпeндицит.

    Законопроект передбачає створення переліку послуг і ліків “гарантованого пакету”, які повністю оплачує держава.

    Це поширюється на три категорії громадян:
    українці,
    іноземці або люди без громадянства, які постійно живуть в Україні,
    офіційні біженці або особи, які потребують додаткового захисту.

    Згідно із законопроектом, українцям низку послуг надаватимуть по спільній оплаті, крім eкcтрeнoї допомоги.

    А ось іноземцеві, який не є батьком, сином/дочкою або чоловіком/дружиною українця, пропонують оплачувати нeeкcтрeную мeдичнy допомогу самостійно або за рахунок страховки.

    Тобто, eкcтрeну допомогу держава оплатить і іноземцям, які приїхали відпочити, проте рахунок треба буде відшкодувати державі (як саме – визначить Кабмін).
    Буде створено орган у рамках уряду, який реалізує державну політику в сфері організації фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів.
    Принцип такий: зазначений орган розробляє так званий деталізований опис. У ньому визначено перелік медичних послуг і лікарських засобів, які обіцяє профінансувати держава – і аналогічний перелік для співфінансування. Варто наголосити, що деякі послуги держава не буде оплачувати навіть наполовину – зокрема, ecтeтичнy медицину.

    Як саме розраховувати тарифи, визначить так звана Нацслужба здоров’я. Все це узгоджується з Мінфіном і Міністерством охорони здоров’я.
    Тарифи діляться на тарифи покриття – те, що профінансує держава; і тарифи спільної оплати – те, що громадянин повинен сплатити з власної кишені, або за рахунок страховки.

    Медпрацівникам лікарні суворо заборонено просити грошей “зверху”. Це – основа для залучення до відповідальності і розірвання договору з державою про надання медпослуг.
    Послуги з переліку на спільну оплату держава обіцяє покрити повністю для ветеранів АТО, які постраждали на Донбасі. Це стосується людей, яким надали статус iнвaлiдiв війни.
    ————
    Если бы, не воровали деньги с бюджета, медицина могла быть полностью БЕЗПЛАТНОЙ (не бесплатной)
    ———
    Землю — продати, людей — утилізувати… гряде земельна, медична та пенсійна «реформи», або остаточне вирішення «українського питання»

  2. 15 июня 2017 года: «Киев и Вашингтон согласовали встречу президентов Украины и США Петра Порошенко и Дональда Трампа».

    То есть, мир устраивает такое правление в Украине. Чем больше уничтожат Славян, тем легче будет мировым паразитам.

    Так что, на западные страны — не надейтесь. Они нашему народу не помогут. Их всё устраивает: и вывод денег в их банки, и наши новые кредиты (финансовая кабала), и сокращение населения.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *