Запитання: Новостворене підприємство не проводить госпдіяльності. Але є директор (не засновник), який оформлений з першого дня існування ТОВ та підписує пусті звіти. В табелі проставляються прочерки. Нараховувати йому зарплату можливості нема. Чи може хтось проводити перевірку даного не нарахування? Яке покарання можливе за таке порушення?
Відповідь: На сьогоднішній день було оприлюднено чимало роз’яснень щодо того, що директор підприємства, навіть такого, що не проводить господарську діяльність, є найманим працівником, а отже має право на оплату його праці, а для його працедавця-підприємства нараховувати і виплачувати таку зарплату є обов’язком, від якого його не може позбавити ані важкий фінансовий стан, ані навіть небажання самого працівника отримувати оплату власної праці. (Дивись наприкінці)
Оплата праці – це частина трудових відносин між працівником та працедавцем. Отже, контролюють факт здійснення оплати праці, в першу чергу, Держпраці, але крім того, ДФСУ, державні фонди обов’язкового страхування, та, в разі необхідності, і прокуратура. При цьому кожен з зазначених органів здійснює перевірку факту нарахування і виплати заробітної плати зі своїх причин і підстав. Так, Держпраці, хоч і має право проводити планові перевірки, насправді приходить на невеликі непрацюючі підприємства дуже нечасто. Ще рідше приходить із перевірками прокуратура. Як правило, ці органи втручаються у трудові відносини лише за наслідками перевірок інших органів, та/або за скаргами самих працівників. Натомість ДФСУ (Державна фіскальна служба України, як замінила собою Міндоходів України) контролює нарахування і виплату зарплати не з метою виконання працедавцем вимог законодавства з праці, а з метою контролю за своєчасністю та повнотою сплати податків та зборів із такої зарплати, як доходу фізособи-працівника. Те саме стосується і державних фондів обов’язкового страхування, які перевіряють правильність нарахування та сплати ЄСВ (з метою встановлення страхового стажу) тощо.
За порушення законодавства з праці передбачено 4 види відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна і кримінальна.
Дисциплінарна відповідальність регулюється ст. 147 Кодексу законів про працю України. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана;
2) звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Отже, за рішенням засновників до такого директора може бути застосовано догану або звільнення у якості дисциплінарного покарання за невиплату заробітної плати (так, навіть самому собі).
Матеріальна відповідальність передбачає відшкодування працівникові, права якого були порушені, прямої матеріальної шкоди, нанесеної працедавцем. В цьому випадку шкода покривається за рахунок компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату. Така компенсація виплачується у порядку, встановленому постановою КМУ від 20.12.1997 р. № 1427.
Адміністративна відповідальність за порушення порядку оплати праці передбачена ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вона передбачає сплату штрафу у розмірі від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто, 510 – 1700 грн.). І сплачувати такий штраф доведеться знову ж таки самому директору – як посадовій особі, на яку покладено обов’язок контролю за своєчасністю нарахування та виплати зарплати.
Кримінальна відповідальність у вашому випадку директору навряд загрожуватиме, оскільки вона встановлюється при навмисній невиплаті зарплати і при значних розмірах такої невиплати. Крім того, така відповідальність не встановлюється в тому випадку, якщо заборгованість та компенсація за несвоєчасну виплату зарплати буде виплачено працівникові до того, як буде прийнято відповідне рішення суду.
Бикова А.
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ від 15.04.2011 р. N 3559
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув лист від 08.04.2011 р. щодо надання роз’яснень з деяких питань управління підприємством та, в межах компетенції, повідомляє.
Згідно із частиною 1 статті 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Відповідно до частини 2 тієї ж статті власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства (частина 3 статті 65 ГК України).
Згідно із частиною 4 статті 65 ГК України у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
У відповідності до частини 5 статті 65 ГК України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
На сьогодні законодавчим актом, який регулює трудові відносини всіх працівників є Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП).
Положення про укладення трудового договору регулюються главою 3 КЗпП. Зокрема, частина 3 статті 21 КЗпП визначає контракт особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Правові положення оплати праці регулює глава 7 КЗпП, а також Закон України «Про оплату праці» (далі — Закон).
У відповідності до статті 94 КЗпП та статті 1 Закону заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Як вказано в частині 5 статті 95 КЗпП та частині 4 статті 3 Закону мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.
Щодо питання як необхідно зазначати учасника підприємства при підписанні офіційних документів зазначимо, що наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 р. N 327 затверджено Класифікатор професій ДК 003:2010, розділ 1 якого вміщує професії, що пов’язані зокрема, з керівництвом об’єднаннями підприємств, підприємствами, установами, організаціями та їхніми підрозділами незалежно від форм власності та видів економічної діяльності.
Заступник Голови О.Сохар
МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ від 07.02.2012 р. N 113/13/84-12
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Отже, якщо працівник, який одночасно є власником, виконував певну роботу на умовах трудового договору, укладеного відповідно до вимог статей 21, 24 Кодексу законів про працю України, то йому має бути виплачена заробітна плата (згідно з трудовим договором (контрактом)).
Статтею 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та участі в управлінні трудовим колективом.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Отже, форма участі власника в управлінні підприємством у випадку, якщо власник здійснює управління підприємством без укладення трудового договору (у тому числі на період часу, коли підприємство не здійснює господарську діяльність), і спосіб винагороди власнику за таку діяльність можуть бути визначені в установчих документах.
Директор Департаменту О. Товстенко
