Правова доля акцій померлих акціонерів.
У багатьох акціонерних товариствах такі акції складають нерозв’язну проблему – тривалий час акції померлих осіб фактично залишаються без власника, що ускладнює рішення питань, пов’язаних з управлінням товариством: проблематичним може бути забезпечення кворуму на загальних зборах, прийняття рішень з питань, що вимагають кваліфікованої більшості, проведення корпоративних операцій з акціями та ін.
На практиці акціонерними товариствами часто приймаються рішення про виключення померлих акціонерів із товариства «як таких, що утратили правовий зв’язок із товариством» або просто в силу факту їхньої смерті.
Самі акції визнаються такими, що перейшли у власність товариства. Безумовно, вказані рішення суперечать вимогам закону — акції є об’єктом права власності і у випадку смерті акціонера на акції, що належали йому, поширюють свою дію норми українського законодавства про спадкування.
Спадкування акцій і перереєстрації прав власності.
Для переходу акцій у спадщину спадкоємці померлого акціонера зобов’язані виконати наступні дії:
1) звернутися в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини з заявою про прийняття спадщини та/або про видачу свідоцтва про право на спадщину (якщо спадкоємець уже фактично прийняв спадщину);
2) після одержання свідоцтва про право на спадщину здійснити перереєстрацію прав власності на акції у реєстроутримувача (при документарній формі випуску акцій) або у зберігача, у якого померлим акціонером був відкритий рахунок у цінних паперах (при бездокументарній формі випуску акцій).
У відповідності зі ст. 34 Закону України «Про нотаріат», дії по охороні спадкової маси і видачі свідоцтва про право на спадщину відносяться винятково до компетенції державних нотаріальних контор.
Законодавством встановлений шестимісячний строк, протягом якого спадкоємці повинні здійснити дії з прийняття спадщини. Однак, згідно зі ст. 549 ЦК України і п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту від 14.06.1994 р. № 18/5 (далі Інструкція № 18/5), спадкоємець, що вступив у фактичне володіння майном спадкодавця, і зокрема у володіння його іменними цінними паперами, розглядається як такий, що прийняв спадщину. Такий спадкоємець може звернутися з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину і після закінчення шестимісячного строку (законом не обмежений термін видачі свідоцтва про право на спадщину особам, що прийняли спадщину). Крім того, прийняття навіть частини спадщини розглядається як прийняття спадщини в цілому (п. 111 Інструкції № 18/5).
У випадку успадкування акцій у документарній формі перереєстрація прав власності здійснюється реєстроутримувачем, що веде реєстр акціонерів товариства, акції якого перейшли в спадщину. Пунктом 7.17. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26.05.1998 р. № 60, визначається перелік документів, необхідних для внесення до реєстру змін, зв’язаних з переходом акцій у спадщину:
• оригінал або нотаріально засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину (передається реєстроутримувачу);
• сертифікат цінних паперів (передається реєстроутримувачу).
Після представлення реєстроутримувачу зазначених документів до реєстру вноситься запис про нового власника акцій. Реєстроутримувач погашає сертифікат акцій, виданий на ім’я померлого акціонера, і видає спадкоємцеві новий сертифікат акцій.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 р. (далі – Закон про НДСУ) сертифікат акцій є документом, що підтверджує право власності на дані цінні папери.
У випадку переходу в спадщину акцій, випущених у бездокументарній формі, зберігачем, у якого був відкритий рахунок у цінних паперах померлого акціонера, проводиться безумовна операція з переказу акцій померлого акціонера на рахунок у цінних паперах, відкритий його спадкоємцеві (спадкоємцям). Підставою для такого переказу є свідоцтво про право на спадщину, представлене спадкоємцем (п. 5.10.9 Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26.05.1998 р. № 61). У випадку відсутності в спадкоємця (спадкоємців) рахунку в цінних паперах, він (вони) повинні відкрити такий рахунок у будь-якого зберігача, що має відповідний дозвіл ДКЦПФР. Підтвердженням права власності на акції є виписка з рахунку в цінних паперах, що видається спадкоємцеві зберігачем (ч. 4 ст. 5 Закону про НДСУ).
Тільки з моменту зарахування акцій на рахунок у цінних паперах, відкритий спадкоємцем у зберігача, або з моменту внесення реєстроутримувачем відповідного запису до реєстру акціонерів і видачі сертифіката акцій до спадкоємців переходить право власності на акції померлого акціонера (ст. 5 Закону про НДСУ).
У відношенні цінних паперів у бездокументарній формі ст. 5 чітко встановлює, що право власності переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на його рахунок у зберігача. Таке ж правило діє і для знерухомлених цінних паперів. Однак відносно іменних цінних паперів у документарній формі ч. 1 ст. 5 закріплює, що вони передаються новому власникові шляхом повного індосаменту. Однак сьогодні акції не підлягають передачі шляхом повного індосаменту (тобто шляхом здійснення передавального напису на бланку сертифіката акцій). Відповідно до діючого законодавства, при зміні власника акції старий сертифікат вилучається реєстроутримувачем і погашається, а власникові видається новий сертифікат. Коли ж усе-таки переходить право власності? Представляється, що саме з моменту внесення особи до реєстру власників іменних цінних паперів і видачі йому сертифіката акцій до нього переходить право власності на цінні папери. І саме даний сертифікат, а не свідоцтво про право на спадщину, визнається документом, що підтверджує право власності на акції (ч. 4 ст. 5 Закону про НДСУ).
Якщо в померлого акціонера є декілька спадкоємців, то можуть мати місце наступні варіанти визначення власника акцій:
а) всі акції можуть перейти у власність одного зі спадкоємців, відповідно до угоди між спадкоємцями або рішенням суду про розділ спадкового майна (іншим спадкоємцям виділяється рівноцінне за вартістю майно або виплачується грошова компенсація);
б) акції можуть бути розділені між спадкоємцями відповідно до часток у спадковій масі, що належать кожному з них за законом або за заповітом, або в іншому співвідношенні, визначеному угодою спадкоємців або рішенням суду;
в) акції можуть знаходитися в спільній частковій власності спадкоємців (частки спадкоємців-співвласників будуть дорівнювати їх часткам у спадщині).
Однак основні проблеми виникають у тих випадках, коли у померлого акціонера немає спадкоємців або вони невідомі, а також якщо спадкоємці не поспішають оформити свої права на спадщину. У даному випадку можливі кілька варіантів рішення питання відносно права власності на акції померлих акціонерів перехід акцій у власність держави на підставі спадкування (ст. 555 Цивільного кодексу України) або як безхазяйного майна (ст. 137 Цивільного кодексу України).
Незнання процедури спадкування акцій може спричинити проблеми як для спадкоємців, так і для акціонерного товариства. Адже той факт, що акції померлого акціонера тривалий час залишатимуться без власника, може істотно ускладнити роботу товариства, а якщо йдеться про контрольний пакет акцій — взагалі блокувати її.
Що слід робити спадкоємцю для оформлення спадщини у вигляді акцій
Прийняття та оформлення спадщини
Згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу України цінні папери (серед них і акції) є об’єктами цивільних прав, тому можуть вільно переходити від однієї особи до іншої в порядку спадкування.
Привілеєве право акціонерів приватного акціонерного товариства на придбання акцій, передбачене ст. 7 ЗУ «Про акціонерні товариства», не поширюється на випадки спадкування.
За спадкування акцій спадкоємцям, на відміну від, скажімо, успадкування частки у ТОВ, непотрібно отримувати згоду інших акціонерів акціонерного товариства, навіть якщо статутом ТОВ передбачено інше. Суд такі суперечки зазвичай вирішує на користь спадкоємця.
Для прийняття спадщини спадкоємцю потрібно протягом 6 місяців звернутися в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.
При цьому місцем відкриття спадку є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно не відомо — місцеперебування нерухомого майна або його основної частини, в разі відсутності нерухомого майна — місцеперебування основної частини рухомого майна.
Спадкоємець, який постійно мешкав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом 6 місяців не заявив про відмову від неї. Після закінчення шести місяців нотаріус має видати свідоцтво про право на спадщину.
Реєстрація права власності на акції
Наступним кроком, який повинен зробити спадкоємець для оформлення права власності на спадщину у вигляді акцій, є перереєстрація прав власності на акції:
• у реєстратора, який веде реєстр акцій цього акціонерного товариства (за документарної форми випуску акцій) відповідно до Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17.10.2006 р. № 1000;
• у хранителя, у якого відкрито рахунок у цінних паперах (за не документарної форми випуску акцій) відповідно до Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. № 999.
Для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів, реєстратору слід надати:
• свідоцтво про право на спадщину;
• сертифікат акцій на спадкодавця.
Ці документи залишаються у реєстратора. Він погашає сертифікат акцій, виданий на спадкодавця, видає новий сертифікат акцій спадкоємцю і вносить відповідний запис про нового власника акцій у реєстр.
У сертифікаті акцій зазначають вид цінного папера, назву акціонерного товариства, серію та номер сертифіката, міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера, тип і клас акцій, номінальну вартість акцій, їхню кількість, підпис емітента або уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента або такою уповноваженою особою. Сертифікат має бути засвідчений підписом і печаткою реєстратора (крім випадків, коли емітент веде власний реєстр).
«Під час переходу прав у порядку спадкування на акції, випущені в не документарній формі, — продовжує Марина Саєнко, — хранитель, у якого відкрито рахунок у цінних паперах, переводить його акції на відповідний рахунок спадкоємця на підставі свідоцтва про право на спадщину, і видає виписку з рахунку в цінних паперах, яка і є підтвердженням права власності на акції».
До спадкоємців переходить право власності на акції померлого акціонера лише з моменту зарахування акцій на рахунок у цінних паперах, відкритого спадкоємцем у хранителя, або після внесення реєстродержателем відповідного запису до реєстру акціонерів та видачі сертифіката акцій.
Документом, що підтверджує право власності на акції, є сертифікат акцій або виписка з рахунку в цінних паперах (а не свідоцтво про право на спадщину).
Якщо кілька спадкоємців
Якщо на спадщину у вигляді акцій претендують відразу кілька спадкоємців, на думку пані Саєнко, можливі декілька варіантів розвитку подій:
• за письмової згоди всіх спадкоємців акції можуть перейти у власність одного зі спадкоємців або бути поділені між усіма спадкоємцями на умовах, встановлених письмовою угодою між ними;
• у разі відсутності згоди спадкоємців однієї черги про порядок розподілу акцій їх ділять між ними на рівні частини;
• якщо суперечку передадуть до суду, акції можуть присудити одному зі спадкоємців, а іншим виділити рівнозначне за вартістю спадкове майно або виплатити грошову компенсацію.
Якщо немає спадкоємців
Гіршою є ситуація, якщо немає спадкоємців на за заповітом, ні за законом, або ніхто з них не прийняв спадщину, або ж всі вони відмовилися від спадщини або були усунені від права на спадкування.
Тоді орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (сільська, селищна або місцева рада) після року з дня відкриття спадщини зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини виморочною. У такому разі за рішенням суду спадок переходить у власність територіальної громади.
Якщо акції випущені у не документарній формі, хранитель проводить безумовну операцію зарахування цінних паперів з рахунку померлого на рахунок органу місцевого самоврядування. Для акцій, випущених у документарній формі, рішення суду надається реєстродержателю для внесення відповідних змін до реєстру і видачі сертифіката.
Особливості розпорядження цінними паперами, які перейшли у власність держави, встановлені Порядком розпорядження цінними паперами, виражені у валюті України та іноземній валюті, які переходять у власність держави, затвердженого спільним наказом Міністерства фінансів України, ДКЦПФР, ФДМУ, Державної податкової адміністрації України від 23 квітня 1999 р. Згідно з пунктом 2 Порядку, після оцінки і опису цінних паперів, які перейшли у власність держави за спадкоємства, такі цінні папери реалізуються на організаційно оформленому ринку через торговця цінними паперами, визначеного на конкурсній основі.
Особливості спадкування цінних паперів
Правилам спадкування цінних паперів присвячено безліч літератури, Але деякі нюанси і навіть проблема спадкування цінних паперів такі не були висвітлені. І хоч за час існування фондового ринку в Україні про такі проблеми не говорили, це не означає, що їх не існує зовсім. На жаль, дуже багато громадян ставляться до питання про спадкування акцій скептично.
Приклад:
Емітент і громадянка Б. (вдова померлого) уклали договір, невідомий по своїй природі чинному законодавству, найменування якого «Договір про перехід права власності». У даному договорі не були (і не могли бути) зазначені права та обов’язки сторін, а лише було констатовано, що громадянка Б. є спадкоємицею померлого, котрому належав чималий пакет акцій. Відразу вказувалося, що на підставі рішення правління емітента, прийнятого відповідно до його внутрішніх документів, емітент передає у власність громадянки Б.
З даного можна зробити висновок про наявність правової безграмотності як з боку громадян, так і з боку посадових осіб.
Відповідно до вимог чинного законодавства. На акції, що переходять у порядку спадкування до спадкоємців чи до держави, у відповідності з п. 205 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій ноніусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.0З.2004 р. № 20/5, державним нотаріусом за місцем відкриття спадини видається свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» право на участь в управлінні (зокрема, участь у загальних зборах), на одержання прибутку (дивідендів) тощо, що випливають з іменних цінних паперів, випущених у документарній формі, можуть бути реалізовані з моменту внесення цих змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів.
Порядок перереєстрації прав власності на іменні цінні папери визначено Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 року № 60.
Так, фактично у всіх випадках переходів прав власності попередній власник повинен оформити на ім’я подальшого власника передавальне розпорядження.
Порядок заповнення передавального розпорядження від зареєстрованої в системі реєстру власників іменних цінних паперів особи новому власнику, установлений вимогами п. 4.4.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 60 (зі змінами і доповненнями, затвердженими рішеннями ДКЦПФР від 19.06.2001 р. № 190, 23.10.2001 р. №315).
Зрозуміло, що при переході права власності на цінні папери в результаті спадкування нікому буде складати передавальне розпорядження, однак з цього приводу існує окрема процедура внесення змін у систему реєстру:
п. 7.17 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачено, що така перереєстрація проводиться тільки на підставі оригіналу чи нотаріально засвідченої копії свідоцтва про право на спадщину і сертифіката цінного папера, виданого у свій час спадкодавцю.
Іменні цінні папери, що існують в документарній формі, можна знерухомити шляхом відкриття відповідного рахунка у зберігача.
У випадку відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування цих паперів на рахунок власника у зберігача. Рахунок у зберігача відкривається На підставі укладеного між власником цінних паперів і зберігачем договору про відкриття й обслуговування рахунка в цінних паперах.
Отже для придбання права власності на іменні цінні папери і можливості користування всіма наданими таким папером правами потрібно не тільки укласти відповідну цивільно-правову угоду, а ще й зареєструвати такий перехід права власності в залежності від форми існування такого цінного паперу — у системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента або в системі обліку прав власності на цінні папери, що існують в бездокументарній формі.
Без такої реєстрації права на спадщину неможливо буде ані взяти участь у загальних зборах, ані отримати дивіденди, ані ознайомитись з будь-якою інформацією про діяльність товариства. Позбавлений буде такий спадкоємець і права на одержання майна товариства у випадку його ліквідації і т.ін. Більш того, у такого спадкоємця не буде самого головного: документа, що підтверджує право власності на успадковані ним цінні папери — сертифіката чи виписки з рахунку в цінних паперах, виданої зберігачем (до уваги не приймаються документи, в яких зазначене ім’я попереднього власника — спадкодавця), а не маючи такого документа фактично неможливо й укласти будь-яку угоду з такими цінними паперами.
Але на цьому проблеми зі спадкуванням акцій не закінчуються.
Право на спадкування часто порушується не тільки реєстраторами, як було описано вище, а й самими акціонерними товариствами в особі їх органів управління — загальних зборів, правління чи спостережної ради.
Зокрема, у статути чи інші корпоративні документи товариства вносяться положення, що суперечать законодавству.
Наприклад:
«При відмові товариства від прийняття спадкоємця до товариства, останньому видається в грошовій чи в натуральній формі частка в статутному фонді, що належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день смерті». Таке положення подвійно незаконне. По-перше, оформивши спадщину у встановленому законом порядку, спадкоємець стає повноправним власником акцій померлого, тобто акціонером акціонерного товариства і ніякого додаткового прийняття його в акціонерне товариство взагалі не потрібно, не говорячи вже про те, що не може існувати Можливості його взагалі не прийняти в акціонерне товариство. По-друге, всі акціонери є тільки лише власниками акцій, а не власниками частки статутного фонду (як це існує, наприклад, у товариствах з обмеженою відповідальністю).
«У випадку смерті власника акції, що належать йому, переходять до Чого правонаступника (спадкоємця). За рішенням правління успадковані акції можуть бути замінені на привілейовані». Дане положення не відповідає вимогам цивільного законодавства, оскільки прийнята спадщина вважається належною спадкоємцю з моменту відкриття спадщини й у відповідності зі ст. 4 Закону України «Про власність» він має повне право володіння, користування і розпорядження таким майном.
З прийняттям нового Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, з’явились і нові проблеми.
Так, оформленню права на спадщину відведено цілу главу, у якій зокрема, визначено, що спадкоємець, що прийняв спадщину, може зажадати видачі йому свідоцтва про право на спадщину. І лише у випадку якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, такий спадкоємець зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину. Право власності у спадкоємця на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього майна.
Отже з вищевикладеним можна сказати, що такий інститут як спадкування має багато нюансів як в загалі до самих правил спадкування так і безпосередньо спадкування цінних паперів. Тому для урегулювання таких проблем як спадкування потрібно внести до нашого законодавства більше чітко визначені правила спадкування, а може навіть прийняти окремий нормативний акт як «Правила спадкування цінних паперів»
РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо визнання акцій відумерлою спадщиною
У випадку, коли спадкодавець був акціонером товариства, порядок спадкування цінних паперів регулюватиметься положеннями Книги шостої Цивільного кодексу України (далі – ЦК), а процесуальні питання – главою 9 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК).
1. Загальні положення
У спадкових відносинах може брати участь територіальна громада, яка може виступати і як спадкоємець за заповітом, і правонаступник в порядку відумерлості. Нас цікавить другий випадок — питання переходу до неї відумерлого майна, щодо якого не виявилося спадкоємців.
Ч.1 ст. 1277 ЦК визначає долю спадщини, яка внаслідок дії будь-яких суб‘єктивних чи об‘єктивних чинників не переходить до жодного із спадкоємців. Правовими підставами визнання спадщини відумерлою можуть бути:
— відсутність спадкоємців за заповітом і за законом,
— усунення спадкоємців за заповітом та за законом від права на спадкування (ст.1224 ЦК);
— неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом та за законом протягом встановленого строку (ст.1270 ЦК);
— відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом та за законом (ст.1273 ЦК).
Визнання спадщини відумерлою відбувається не автоматично за наявності перелічених обставин, а лише за рішенням суду. Відповідне рішення про визнання спадщини відумерлою суд приймає не з власної ініціативи, а за заявою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Такими органами відповідно до ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування» є сільська, селищна, міська ради та їх виконавчі органи.
На відміну від загального строку для прийняття спадщини у 6 місяців (ст. 1270 ЦК), ч.2 ст. 1277 ЦК передбачає, що заява про визнання спадщинивідумерлою подається після спливу 1 року з часу відкриття спадщини. Такий строк встановлений з метою надання спадкоємцям, які з тих чи інших причин не встигли прийняти спадщину вчасно, тобто протягом шести місяців з дня її відкриття, додаткової можливості реалізувати свої права.
Заява про визнання спадщини відумерлою повинна містити перш за все загальні реквізити: найменування суду, до якого подається заява, найменування заявника, його місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, зміст вимоги до суду, підпис, дату. Згідно з ст.275 ЦПК у заяві про визнання спадщини відумерлою повинні бути наведені відомості:
— про час і місце відкриття спадщини. Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст.1221 ЦК). П.187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, уточнює, що
місцем відкриття спадщини визнається не просто останнє, а останнє постійне
місце проживання спадкодавця.
— про майно, що становить спадщину,
— докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття. (Зразок заяви про визнання спадщини відумерлою наведено у Додатку 1).
Особливість переходу у власність територіальної громади відумерлого майна виявляється, перш за все, в тому, що таке наступництво можливе лише за однією підставою — за законом. Зазначений порядок переходу майна має на меті усунення безхазяйності спадкового майна, викликаної відсутністю спадкоємців, місце яких займає громада. Це не означає, що громада є спадкоємцем відумерлої спадщини. Норми, які поширюються на спадкоємців, можуть поширюватися на громаду лише при наявності
спеціальної вказівки про це у законі (наприклад, ч.4 ст. 1277 ЦК передбачено, що територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов’язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 ЦК: відшкодування майнової шкоди (збитків), моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджене судом зі спадкодавця за його життя; сплата неустойки, що була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. При цьому майнова та моральна шкода відшкодовуються у межах вартості відумерлого майна).
Загальні правила спадкування на громаду, до якої перейшло відумерле майно, не розповсюджуються (саме тому громада не є зобов’язаною щодо відшкодування витрат, що виникли, зокрема, у зв’язку з організацією та проведенням похорон спадкодавця, інших витрат, вказаних у ст. 1232 ЦК).
Іншою істотною ознакою зазначеного переходу є незалежність його від волі громади-правонаступниці: громада позбавлена права відмовитися від прийняття відумерлого майна.
Постає питання про долю спадщини, стосовно якої не подана заява органу місцевого самоврядування (наприклад, внаслідок недбалості його працівників). Деякі автори вважають, що зі змісту ст. 1277 ЦК випливає, що подання такої заяви є не правом, а обов‘язком органу місцевого самоврядування. Отже, він не має права ухилятися від подачі заяви до суду.
Виконання цього обов‘язку забезпечується згідно ст.14 ЦК, а також нормами, які регулюють відносини місцевого самоврядування. Інші піддають таку точку зору сумніву з огляду на недоцільність подання заяви до суду у разі малоцінності спадкового майна, або якщо розмір вимог кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 ЦК, дорівнює або перевищує вартість спадщини3
.
Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов’язковою участю заявника (органу місцевого самоврядування) та з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. Склад заінтересованих осіб визначає суд. Такими заінтересованими особами можуть бути спадкоємці, що відмовились від прийняття спадщини, особи, що не прийняли спадщину в силу різних причин та інші особи.
Встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.
Територіальна громада стає власницею відумерлого майна з моменту вступу в законну силу рішення суду про визнання спадкового майна відумерлим. З цього моменту відповідний орган місцевого самоврядування уповноважений здійснювати дії щодо переоформлення прав на акції.
Порядок обліку прав власності на іменні цінні папери, випущені у документарній формі, передбачений Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. N 1000. П.17 розділу VII зазначеного Положення передбачено, що внесення до системи реєстру записів про
перехід права власності на іменні цінні папери за рішенням суду, що набрало
законної сили, здійснюється реєстроутримувачем на підставі копії цього документу, переданого реєстроутримувачу, який засвідчений підписом судді та печаткою суду. Порядок відкриття особових рахунків новим власникам та перелік необхідних для цього документів передбачений розділом V даного Положення. На підставі поданих документів реєстроутримувач видає
Крім цього, недосконалим є порядок розшуку спадкоємців померлого.
Якщо найближчих родичів ще можливо розшукати через органи реєстрації актів цивільного стану або місця проживання, то родичів скажімо п’ятої черги спадкоємців, які знаходяться у дуже віддаленому спорідненні, відшукати досить складно.
Керуючись ст.63 Закону „Про нотаріат”, нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов’язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме.
Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі. Як бачимо, це не є обов’язком, а правом, яким нотаріус може скористатися, а може й ні.
Як свідчить практика, ця можливість в багатьох випадках нотаріусами ігнорується.
—————-
За отриманою спадщиною (подарунком), що оподатковуються за нульовою ставкою, податкова декларація про майновий стан і доходи не надається
19.12.2017 — Головне управління ДФС у Запорізькій області
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується податком на доходи фізичних осіб.
Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини або в сільських населених пунктах – до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями — резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини або в сільських населених пунктах – до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема, у вигляді об’єктів спадщини, які оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до п. 174.3 ст. 174 ПКУ.
Отже, фізичні особи, що одержали дохід у вигляді спадщини (подарунку), який оподатковується за нульовою ставкою податку, не зобов’язані включати вартість такої спадщини (подарунку) до складу загального річного оподатковуваного доходу та подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, але за умови відсутності інших підстав для подання декларації.
Зазначена норма передбачена п.п. 164.2.10 ст. 164, п. 174.3 ст. 174, п. 179.2 ст. 179 Податкового кодексу України.