Закон про люстрацию приняли. Как его будут саботировать. Замечания экспертов и текст Закона (тот который официально опубликовали).

16 сентября 2014 года Верховна Рада приняла Закон «Про очищення влади» или как часто говорят о нём — про люстрацию. Народу собралось много под зданием ВР, да ещё и выборы 26 октября, и депутаты все таки проголосовали.

Чиновники (система) постараются не допустить вступления в силу этого Закона и возможно обратятся в Конституционный Суд.
Мотивация проста — ущемляет права граждан.

На Херсонщине есть группа «ХЕРСОНЩИНА ЗА ЛЮСТРАЦИЮ» здесь www.facebook.com/groups/721428351221776/
Всеукраинский сайт здесь www.lustration.co.ua

Вот основные замечания экспертов:

Законопроект у запропонованій редакції не дозволить досягнути зазначеної мети, оскільки:
1) замість посилення чи запровадження ефективних механізмів вилучення із влади осіб, що її дискредитували, законопроект пропонує дублювання вже передбачених законодавством перевірок, які на практиці продемонстрували свою неефективність;
2) у проекті не запропоновано зрозумілого та цілісного механізму очищення влади, а значна частина приписів проекту має не завершений та суперечливий характер.

Значно ускладнює роботу з аналізу законопроекту неналежний техніко-юридичний рівень викладення нормативного матеріалу. Зокрема, важко зрозуміти зміст окремих приписів у зв’язку із очевидними помилками в тексті (відсутність окремих слів, недоречність їх використання у контексті речень, незавершеність окремих речень), неналежне структурування нормативного матеріалу (відсутність розмежування предмету правового регулювання у межах окремих статей, відсутність нумерації структурних частин окремих статей) тощо.

У положеннях законопроекту визначено дуже широке коло суб’єктів перевірки, починаючи від Голови Верховної Ради України та народних депутатів, членів Кабінету Міністрів України, і закінчуючи «посадовими і службовими особами інших державних органів» (стаття 3). Крім того, у статті 4 вміщено перелік осіб, які апріорі вважаються такими, що не пройшли відповідної перевірки. До цього переліку вміщено як осіб, що працювали у владі після 19 серпня 1991р., так і тих, що були на керівних посадах у Комуністичній партії СРСР, працювали у КДБ СРСР.
Наведені положення проекту викликають низку зауважень.
Достатньо дискусійним виглядає включення до переліку осіб, що не пройшли перевірку, тих, які до 19 серпня 1991 року працювали на керівних посадах Комуністичної партії СРСР, ЦК ВКСМ, в якості штатного працівника чи негласного агента Комітету державної безпеки СРСР, інших республік, що входили до складу СРСР.
Питання включення тих чи інших категорій осіб до суб’єктів перевірки є прерогативою законодавця, але, на думку Головного управління, очищення від зазначених осіб є дещо запізнілим. Очищення влади від таких осіб було достатньо поширеним у пострадянських країнах. З цих питань навіть були прийняті рекомендації ПАРЄ з приводу критеріїв застосування люстраційних обмежень (див. Резолюцію ПАРЕ №1096 (1996) та Керівні принципи, рекомендовані до врахування в законодавстві про люстрацію (див. Керівні принципи у Документі №7568 від 3 червня 1996 року).
У вказаних рекомендаціях зазначається, що «ніхто не повинен піддаватись люстрації виключно за членство в будь-якій організації або діяльність на користь будь-якої організації, які були правомірними на час існування такої організації або вчинення такої діяльності (за виключенням випадку, про який йдеться у підпункті «h» ) або за особисті погляди та переконання». У іншому критерії зазначається, що «люстрація не повинна застосовуватись до особи, яка не досягла 18 років на момент вчинення відповідних діянь, або добросовісно та добровільно відмовилась від діяльності та/або залишила членство чи посаду у відповідних організаціях до моменту переходу до демократичного режиму, або яка діяла під примусом». У поданому ж законопроекті положення щодо критеріїв віднесення до зазначеної категорії осіб де-факто виходять з презумпції вини осіб, які співпрацювали з Комуністичною партією СРСР, колишнім КДБ СРСР (не беручи до уваги ні вік останніх, ні обсяг і характер відповідної співпраці, ні її тривалість) та запроваджують колективну відповідальність вказаних осіб за діяльність цих органів в цілому.
Проект жодним чином не враховує і того факту, що деякі із зазначених осіб могли добровільно залишити таку співпрацю, крім цього, така співпраця могла бути суто номінальною або дуже короткою, що не може їх ставити в один ряд з особами, які брали участь у суттєвих порушеннях прав людини або віддавали відповідні накази. Відповідно законопроект по суті запроваджуватиме презумпцію того, що особа в силу єдиного факту будь-якої співпраці з Комуністичною партією СРСР чи колишнім КДБ СРСР вважається такою, що не пройшла перевірку.
Виникає також питання і щодо актуальності таких заходів, адже по завершенні 23-річного періоду з моменту набуття незалежності доцільність запровадження очищення влади за таким критерієм викликає певні сумніви. До речі, саме цей аспект люстрації розглядався Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні у справі «Sidabras and Džiautas v. Lithuania» , Європейський суд з прав людини окремо звернув увагу на дату прийняття закону, зазначивши, що [оскаржуваний закон] набрав чинності в 1999 році, тобто майже через десять років після проголошення Литвою незалежності 11 березня 1990 року; іншими словами, обмеження на професійну діяльність заявників були встановлені відповідно через 13 та 9 років після їх звільнення із КДБ. Суд далі вказав, що цей факт моменту прийняття [оскаржуваного закону], хоча сам по собі не є вирішальним, тим не менш може розглядатися відповідним для загальної оцінки пропорційності застосованих заходів. І далі Суд визнав порушення прав заявників, в тому числі і з огляду на таке пізнє прийняття закону.
Особливо не актуальним такий критерій виглядатиме в сьогоднішніх умовах, коли є багато осіб, які завдають реальну шкоду чи становлять небезпеку для територіальної цілісності та суверенітету України незалежно від їх колишньої приналежності до комуністичної партії СРСР чи КДБ.

Окремою категорією осіб, які вважаються такими, що не пройшли перевірку, є особи, які вчинили ті чи інші правопорушення, або й злочини, що підтверджено у судовому порядку. Наприклад, голови, заступники та секретарі виборчих дільниць, що організували фальсифікації виборів Президента України 2004 року, виборів народних депутатів у 2012 році, що встановлено у судовому порядку (підп. з п. 3 ч. 1 ст. 4); державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, які будь-якими діями або бездіяльністю намагалися перешкодити реалізації конституційного права громадян збиратися мирно і проводити збори, мітинги, що встановлено у судовому порядку (підп. д п. 3 ч. 1 ст. 4). У такій ситуації по суті йде мова про повторну відповідальність за одне і те ж правопорушення. Якщо певна особа, наприклад, була визнаною винною рішенням суду у фальсифікації виборів, то вона вже понесла кримінальну відповідальність за це, при цьому додатковим покаранням могло бути позбавлення права займати відповідні посади. Тому сумнівним є повторне по суті покарання осіб, які вже були покарані.

Окремі зауваження викликають приписи статті 4 проекту, які надто загально окреслюють коло суб’єктів, яких слід вважати такими, що не пройшли перевірку. Наприклад, відповідно до підпункту «в» п. 3 статті 4 вважається, що не пройшли перевірку (і відповідно підлягатимуть звільненню та забороні займати відповідні посади) «працівники правоохоронних органів, які складали та/або своєю дією чи бездіяльністю сприяли складанню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів тощо стосовно учасників акцій громадського протесту та масових заходів у період з 25 лютого 2010 року по 21 лютого 2014 року включно…».
Зі змісту цього та інших приписів статті законопроекту не зрозуміло, про які саме акції громадського протесту йде мова. Якщо маються на увазі всі акції громадського протесту, які проводилися протягом останніх 4 років, без наведення жодних додаткових критеріїв, то очевидно, що під цю категорію можуть потрапити і акції громадського протесту, щодо яких зазначені дії працівників правоохоронних органів були законними. Адже законопроект не пов’язує такі дії із законністю (чи незаконністю) затримувань, складання протоколів тощо. Навряд чи правильно брати до уваги один тільки факт складання (або навіть сприяння такому складанню) рапортів чи протоколів, що є безпосередньою функцією працівника правоохоронного органу. У разі прийняття запропонованих змін під дію закону підпадають і працівники правоохоронних органів, які сумлінно та законно виконували свої функції. Аналогічний підхід застосовується і до інших категорій осіб (підп. г та ґ).

Проектом передбачено перевірку осіб, що займають або претендують на зайняття виборної посади (наприклад, народні депутати України — стаття 3).
Позиція ПАРЄ у питання люстрації виборних осіб: у підпункті «е» Керівних принципів, рекомендованих до врахування в законодавстві про люстрацію, затверджених Резолюцією 1096 (1996):
«люстрація не повинна застосовуватись до виборних посад (…), виборці мають право обирати на власний розсуд (обмеженню може підлягати лише виборче право осіб, засуджених за вчинення злочину рішенням суду відповідно до закону – це захід кримінального законодавства, а не адміністративної люстрації)».
Хоча у практиці відомі випадки, коли і до виборних посад застосовувалася люстрація. На відміну від Чехії, Словаччини, Польщі та інших країн, в Латвії не було прийнято єдиного закону про люстрацію, а «чистка» влади фактично здійснювалась на основі виборчого законодавства, яке встановлює для певних категорій осіб обмеження в праві бути обраним до парламенту та на інші виборні посади. Проте такі законодавчі обмеження неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справах „Zdanoka v. Latvia” , 2006 рік, “Adamsons v. Latvia” , 2008 рік).

Крім цього, вищезазначені приписи містять ознаки невідповідності вимогам Конституції України у частині обмеження права громадян України бути обраними. Засади правового статусу народного депутата України визначаються безпосередньо Конституцією України. Серед іншого, Основний Закон встановлює вичерпний перелік обмежень для кандидата в народні депутати України (стаття 76), а зміст та обсяг зазначених конституційних приписів не може розширюватись на законодавчому рівні.

Не зрозумілими є правові наслідки проведення запропонованої перевірки до виборних посад. У ч. 8 ст. 12 проекту зазначається, що вимога про звільнення за результатами перевірку не поширюється на суб’єктів перевірки, які претендують або обіймають виборні посади. Водночас у ч. 3 ст. 13 проекту зазначається, що дострокове припинення повноважень суб’єкта перевірки на виборній посаді здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією і законами України. Але ні Конституція, ні діюче законодавство не передбачає можливості звільнення за такою підставою.

Перевірка осіб, що претендують або обіймають виборні посади, покладається на Центральну виборчу комісію України (ч. 2 ст. 5 проекту). Проте запропонованими змінами не враховано правовий статус та сферу компетенції ЦВК України та не запропоновано узгоджувальних змін до Закону України «Про Центральну виборчу комісії».
У проекті відсутні пропозиції змін до виборчого законодавства, яке б враховувало необхідність проходження перевірки під час короткострокового виборчого процесу. У зв’язку з цим затвердження норми проекту без забезпечення її практичної реалізації у профільному Законі не тільки унеможливить її застосування, а може створити значні труднощі під час самого виборчого процесу.

Окремі зауваження викликає предмет та процедура «очищення влади».
Пропонується «очищення влади» шляхом проведення перевірок як осіб, що нині працюють у структурах влади, так і тих, які в майбутньому будуть претендувати на зайняття певних посад. При цьому такі перевірки запроваджуються на постійній основі, що не узгоджується із природою процедури люстрації, яка має виключний характер і має бути обмежена у часі проведення.
Проведення спеціалізованих перевірок, їх процедура та предмет не є в повній мірі новелою для чинного законодавства. Закони України «Про державну службу» (ч. 6 ст. 15), «Про засади запобігання і протидії корупції» (ст. 11) вже регулюють проведення спеціальних перевірок на предмет наявності ознак корупційних правопорушень. Отже, передбачені у проекті процедури «очищення влади» по суті передбачають лише дублювання (із певними змінами) вже існуючих механізмів перевірки.
У зв’язку з цим виникає питання щодо обґрунтованості та доцільності прийняття окремого закону, що не пропонує жодних принципово нових механізмів у цій сфері.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 проекту перевірці підлягає: достовірність відомостей, зазначених в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру щодо суб’єкта перевірки та близьких йому осіб за три попередні роки зайняття посад, визначених пунктом 1 статті 3 цього Закону, за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», відповідності встановленої форми декларації, перевірки відомостей декларації шляхом оцінки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), відповідності видатків отриманим доходам; притягнення особи до відповідальності за корупційні правопорушення; достовірності відомостей, викладених у згоді на проходження перевірки, наданій суб’єктом перевірки, форма якої затверджується Національним агентством України з питань державної служби.
При цьому предметом перевірки не є встановлення юридичних фактів приналежності осіб до категорій, визначених у його ст. 4, хоча встановлення таких осіб, як це випливає зі змісту Пояснювальної записки до законопроекту, є одним з фундаментальних завдань проекту Закону.
Аналіз приписів статті 5 свідчить, що предмет перевірки остаточно у проекті не визначений, оскільки перевірці підлягає достовірність відомостей, що містяться «у згоді на проходження перевірки, наданій суб’єктом перевірки, форма якої затверджується Національним агентством України з питань державної служби», отже, які саме відомості підлягають перевірці, буде визначати підзаконний нормативно-правовий акт.

Частина 3 ст. 6 проекту Закону зобов’язує особу, яку перевіряють, подати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру щодо себе та близьких йому осіб (чоловіка, дружини, батька, матері, вітчима, мачухи, сина, дочки, пасинка, падчерки, рідного брата, рідної сестри, діда, баби, прадіда, прабаби, внука, внучки, правнука, правнучки, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом перевірки, в тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі).
Реалізація даних новел на практиці може унеможливлюватися внаслідок відмови означеного розширеного переліку осіб надавати відомості, що містять персональні дані. Можливість виникнення такої ситуації має високій ступінь ймовірності, проте в проекті Закону даний казус не вирішений, що може мати наслідком неможливість суб’єкта перевірки подати необхідний перелік документів та пройти її процедуру.

Законопроектом серед іншого передбачено, що перевірці підлягає достовірність відомостей, зазначених в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 3 попередні роки відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (ч. 4 ст. 5 проекту). Тобто, по суті пропонується ще раз і тим самим органом (центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної податкової політики) передбачити перевірку поданих раніше і вже один раз перевірених декларацій, що виглядає зайвим.
Також перевірці підлягають відомості щодо притягнення особи до відповідальності за корупційні правопорушення (стаття 5 проекту). Проте ці питання вже врегульовані діючим законодавством (Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції») і їх дублювання навряд чи посилить ефективність таких норм.

Законопроектом пропонується закріпити, що організація проведення перевірки покладається на керівника відповідного органу державної влади, де працює суб’єкт перевірки, або на зайняття посади в якому претендує кандидат (ч. 1 ст. 5). На думку управління, такий підхід не є обґрунтованим та раціональним, адже у такому випадку «очищення влади» здійснює по суті сама влада за мінімальної участі суспільства (стаття 17).

З положень законопроекту не можна однозначно зрозуміти чітку процедуру такої перевірки, що дозволить саботувати (при бажанні) такий процес на кожній його стадії. Наприклад, досить бюрократичним є ініціація перевірки, адже для забезпечення проведення перевірки керівник органу перевірки подає на затвердження до Національного агентства України з питань державної служби через його територіальні органи проект плану проведення заходів із перевірки працівників органу перевірки, погоджений з територіальним органом центрального органу виконавчої влади із забезпечення реалізації державної податкової політики (частина 3 статті 5). При цьому не встановлюються ні строки подання такого проекту заходів, ні строки його погодження, як і не передбаченого правовий механізм дій у разі саботажу процесу перевірки його суб’єктами. Крім того, такий підхід містить ризики створення нових корупційних схем і дозволить використовувати запропонований механізм не за призначенням.

Текст Закону (это окончательная редакция, официальный текст который опубликовала газета Верховной Рады:

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про очищення влади

Цей Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Стаття 1. Основні засади очищення влади

1. Очищення влади (люстрація) — це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі — посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

2. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гapaнтування права на захист.

3. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

4. Особи, зазначені у частинах третій, п’ятій — сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п’яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

5. Заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

6. Застосування до особи заборони, передбаченої частиною третьою цієї статті, не є підставою для відмови від застосування заборони, передбаченої частиною четвертою цієї статті, за наявності підстав та у порядку, що визначені цим Законом.

7. Заборона, передбачена частинами третьою та четвертою цієї статті, не застосовується до осіб, зазначених у частинах другій — четвертій статті 3 цього Закону, які визнані учасниками бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України у встановленому законодавством порядку.

8. Рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.

Стаття 2. Посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації)

1. Заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:

1) Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників;

2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;

3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації;

4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;

5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників;

6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;

8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв’язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;

9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб’єкта надання адміністративних послуг;

10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1-10 цієї частини.

Стаття 3. Критерії здійснення очищення влади (люстрації)

1. Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року:

1) Президента України, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністра України;

2) міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх першого заступника, голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв’язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;

3) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника чи заступника, заступника Міністра внутрішніх справ України;

4) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, його першого заступника, заступника;

5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх першого заступника, заступника;

6) члена Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;

7) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції;

8) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

9) Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації;

10) Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України, Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, їх першого заступника.

2. Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням:

1) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністра України, міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх першого заступника, заступника;

2) члена Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;

3) керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції;

4) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві;

5) Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації;

6) Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України, Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, їх першого заступника, заступника;

7) голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв’язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;

8) керівника державного підприємства, що належить до сфери управління суб’єкта надання адміністративних послуг, яке відповідно до законодавства вчиняє дії, необхідні для надання адміністративних послуг;

9) працівника правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737-VІІ, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VІІ;

10) працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737-VІІ, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VІІ;

11) слідчого органу досудового розслідування, дізнавача, оперативного працівника, інспектора, який проводив слідчі та оперативні дії стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737-VІІ, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VІІ;

12) працівника органу прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року № 737-VІІ, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VІІ;

13) судді, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалив рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року

№ 737-VІІ, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року № 743-VІІ.

3. Заборона, передбачена частиною четвертою статті 1 цього Закону, застосовується до суддів, які постановлювали ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, ухвалювали обвинувальні вироки, залишали їх без змін щодо осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів» від 27 лютого 2014 року № 792-VІІ, співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури та інших правоохоронних органів, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на кримінальне переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів» від 27 лютого 2014 року № 792-VІІ.

4. Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які:

1) були обрані і працювали на керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР починаючи з посади секретаря районного комітету і вище;

2) були обрані і працювали на керівних посадах починаючи з посади секретаря ЦК ЛКСМУ і вище;

3) були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей).

5. Заборона, передбачена частиною четвертою статті 1 цього Закону, застосовується до посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування (крім осіб, зазначених у частинах першій — четвертій цієї статті), які, обіймаючи відповідну посаду у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, своїм рішенням, дією чи бездіяльністю, що встановлено рішенням суду щодо них, яке набрало законної сили, здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини.

6. Заборона, передбачена частиною четвертою статті 1 цього Закону, застосовується до посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі суддів, співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури України та інших правоохоронних органів, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю, що встановлено рішенням суду щодо них, яке набрало законної сили, здійснювали заходи, спрямовані на перешкоджання реалізації конституційного права громадян України збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації або спрямовані на завдання шкоди життю, здоров’ю, майну фізичних осіб у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.

7. Заборона, передбачена частиною четвертою статті 1 цього Закону, застосовується до посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі суддів, співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури та інших правоохоронних органів, стосовно яких встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, що вони:

1) співпрацювали із спецслужбами інших держав як таємні інформатори в оперативному отриманні інформації;
2) своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України;
3) закликали публічно до порушення територіальної цілісності та суверенітету України;
4) розпалювали міжнаціональну ворожнечу;
5) своїми протиправними рішеннями, дією чи бездіяльністю призвели до порушення прав людини та основоположних свобод, визнаних рішенням Європейського суду з прав людини.
8. Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
9. Суди загальної юрисдикції при прийнятті рішень у справах та щодо осіб, передбачених частинами п’ятою — сьомою цієї статті, застосовують положення цього Закону та встановлюють заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, а також подають відповідне рішення Державній судовій адміністрації України для його надсилання до Міністерства юстиції України та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
10. При постановленні вироків у справах та щодо осіб, передбачених частинами п’ятою — сьомою цієї статті, суди призначають заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, як основне або додаткове покарання відповідно до положень Кримінального кодексу України. У разі призначення заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 цього Закону, як додаткового покарання строк такої заборони становить п’ять років.
Стаття 4. Заяви посадових або службових осіб
1. Особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі — заява).
2. Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.
3. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.
Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
Стаття 5. Проведення перевірки
1. Органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом утворює дорадчий громадський орган з питань люстрації при Міністерстві юстиції України для забезпечення здійснення громадського контролю за процесом очищення влади (люстрації), до складу якого повинні входити представники засобів масової інформації та представники громадськості.
2. Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:
1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;
2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;
3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
3. Подані Міністерством юстиції України проекти документів, визначених частиною другою цієї статті, затверджуються Кабінетом Міністрів України не пізніше ніж на десятий день після подання Міністерством юстиції України та протягом десяти днів з дня їх затвердження оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
Міністерство юстиції України не пізніше ніж на десятий день з дня затвердження Кабінетом Міністрів України переліку органів, передбаченого пунктом 1 частини другої цієї статті, розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію про поштову та електронну адреси, контактний номер телефону кожного з органів державної влади, до компетенції яких належить проведення перевірки, а також дорадчого громадського органу з питань люстрації при Міністерстві юстиції України, до яких фізичні та юридичні особи протягом одного місяця з дня початку проходження перевірки можуть подати інформацію про особу, стосовно якої проводиться перевірка, щодо поширення на неї заборон, передбачених цим Законом. Така інформація, подана фізичними та юридичними особами, підлягає розгляду органами державної влади, до компетенції яких належить проведення перевірки.
4. Організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Організація проведення перевірки професійних суддів покладається на голову суду, в якому працює суддя.
Організація проведення перевірки членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення покладається на керівника органу, в якому працює особа.
5. Перевірці підлягають:
1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;
2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі — декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
6. Перевірка здійснюється у такій черговості:
1) Міністра юстиції України, посадових і службових осіб Міністерства юстиції України, керівників, посадових і службових осіб органів, визначених пунктом 1 частини другої цієї статті;
2) керівників органів, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону;
3) заступників керівників органів, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, керівників їх структурних підрозділів, керівників їх територіальних (регіональних) органів та осіб, зазначених у пункті 9 частини першої статті 2 цього Закону;
4) інших осіб, зазначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону.
7. Керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на третій день після отримання заяви надсилає до відповідних районних, міських (міст обласного значення), районних у містах територіальних органів державної влади за місцем проживання особи, до компетенції яких належить проведення перевірки відповідних відомостей, визначених у пункті 1 частини п’ятої цієї статті, запити про перевірку відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, до яких додаються копії заяви.
До відповідного районного, міського (міст обласного значення), районного у містах територіального органу державної влади за місцем проживання особи, до компетенції якого належить проведення перевірки відомостей, визначених пунктом 2 частини п’ятої цієї статті, керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на третій день після отримання заяви надсилає запит про перевірку відповідних відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, до якого додається копія декларації особи.
Запити, передбачені абзацами першим та другим цієї частини, надсилаються одночасно.
У цей же день керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, надсилає повідомлення до Міністерства юстиції України про початок проходження перевірки особою, яке не пізніше ніж на п’ятий день з моменту його отримання розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України із зазначенням дня початку проходження перевірки.
8. День надсилання відповідних запитів та доданих до них документів, а також повідомлення до Міністерства юстиції України є днем початку проходження перевірки.
9. Інформація про початок проходження перевірки особою та копії її заяви та декларації (крім відомостей, що віднесені законом до інформації з обмеженим доступом) розміщуються протягом трьох днів після одержання заяви на офіційному веб-сайті органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
10. У разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п’ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п’ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов’язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку.
11. Орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов’язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.
Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
12. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п’ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
13. У разі встановлення під час перевірки професійного судді недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п’ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України, яке у триденний строк із дня одержання такого висновку надсилає його до Вищої ради юстиції та/або Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та звертається з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади.
Міністерство юстиції України для цілей цього Закону є суб’єктом звернення щодо подання про звільнення суддів.
14. Керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п’ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
15. Усі матеріали перевірки, які надійшли до керівника органу, передбаченого частиною четвертою цієї статті, додаються до особової справи особи, стосовно якої проводилася перевірка.
Стаття 6. Заяви осіб, які претендують на зайняття посад
1. Особа, яка претендує на зайняття посади, визначеної пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону (крім громадян, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або залучаються до виконання обов’язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на території проведення антитерористичної операції), подає власноручно написану письмову заяву, якою повідомляє про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 цього Закону, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до цього Закону.
2. Відомості, зазначені у заяві, передбаченій частиною першою цієї статті, перевіряються під час проведення спеціальної перевірки відповідно до статті 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» у порядку та строки, визначені цим Законом.
3. Встановлення перевіркою факту належності особи до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 цього Закону, є підставою для відмови у призначенні такої особи на посаду, на яку вона претендує.
Стаття 7. Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»
1. Відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі — Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.
2. Інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:
на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;
під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв’язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;
у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
3. Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім’я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
Стаття 8. Контроль за виконанням цього Закону
1. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль за виконанням цього Закону в межах, визначених Конституцією України.
Інші органи державної влади здійснюють контроль за виконанням цього Закону у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Встановити, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.
3. Закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у статті 36 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375):
частину першу доповнити пунктом 72 такого змісту:
«72) з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»;
частину другу доповнити словами «а у випадку, передбаченому пунктом 72, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади»;
2) частину першу статті 55 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) доповнити абзацом другим такого змісту:
«Позбавлення права обіймати певні посади як додаткове покарання у справах, передбачених Законом України «Про очищення влади», призначається на строк п’ять років»;
3) частину першу статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529) викласти в такій редакції:
«1. Перебування на посаді судді є несумісним із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом, а також якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України «Про очищення влади»;
4) частину другу статті 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 40, ст. 404) доповнити пунктом 6 такого змісту:
«6) поширення на особу заборони займати відповідну посаду, передбаченої положеннями Закону України «Про очищення влади».

Президент України П. ПОРОШЕНКО.

м. Київ,
16 вересня 2014 року.
№ 1682-VІІ.

Закон про люстрацию приняли. Как его будут саботировать. Замечания экспертов и текст Закона (тот который официально опубликовали).: 1 комментарий

  1. Закон Украины “Про очищення влади” ставит много вопросов.

    Стаття 4. Підстави непроходження перевірки

    Суб’єкти перевірки є такими, що не пройшли перевірку, якщо вони:

    4) особи, які до 19 серпня 1991 року:

    в) були у якості штатного працівника чи негласного агента, особи начальницького складу в 5-му управлінні КДБ УРСР, КДБ СРСР, КДБ інших союзних республік СРСР; співпрацювали з КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей);

    Теперь читаем автобиографию Председателя СБУ Наливайченко Валентина Александровича, родившегося 8 июня 1966 года в Запорожье в рабочей семье, отец — рабочий, мать — медсестра.

    “После окончания Киевского государственного университета имени Шевченко с красным дипломом, с сентября 1990 по август 1991 года работал по распределению в Киевском инженерно-строительном институте преподавателем русского языка иностранным студентам. Он был назначен заведующим отдела по работе с иностранцами.” – это однозначно сотрудничество с 1 или 5 Управлением КГБ УССР, или с обеими сразу в статусе агента – такова специфика работы была в то время.
    И иного варианта просто не было – это было бы нарушением Приказов КГБ СССР.

    Сам по себе факт работы на Разведку (Первое Главное Управление) КГБ СССР ничего плохого не значит. Но вот подписку о сотрудничестве надо было написать с вероятностью 99,99%.

    Затем Наливайченко была предложена учёба в Институте разведки имени Андропова КГБ СССР, где Наливайченко В.А, получил второе высшее образование.

    Зачисление в Институт разведки КГБ СССР происходило в начале августа 1991 года. До 24 августа и до ГКЧП.

    Итак принятие Закона Украины “Про очищення влади”, за который так боролся Егор Соболев, создало ситуацию, когда в любой момент, Глава Люстрационного Комитета Егор Соболев может извлечь из внутреннего кармана пиджака ксерокопию, а то и оригинал агентурной учетной карточки Агента КГБ СССР, будущего слушателя Института Разведки КГБ СССР, Наливайченко В.А.

    И это не просто гипотетическая ситуация. Это весьма вероятная ситуация. Более того – невероятным следует считать ненаступление такой ситуации.

    Вот что говорит Егор Соболев 25 июня 2014 года:
    “Ужасная ситуация со Службой безопасности Украины, я до сих пор не понимаю, чьей страны эта служба безопасности. Поэтому мы в законе об очищении власти предложили исключить всех выходцев из КГБ из государственных органов, начиная от тех, кто работал, заканчивая теми, кто учился, например, как нынешний глава СБУ Валентин Наливайченко”.

    А теперь, для смеха, давайте почитаем автобиографию Егора Соболева:

    Егор Соболев родился 26 февраля 1977 года в Краснодаре. В 1993 году (в возрасте 16-ти лет? Вундеркинд? До окончания средней школы?) поступил на исторический факультет Южносахалинского государственного педагогического института. В 1995-м бросил учёбу на третьем курсе (Не понял, какой такой третий курс?) и переехал к бабушке в Украину.

    Что заставило молодого вундеркинда, в возрасте 18 лет, бросить ВУЗ и бежать из родной страны в Украину?
    Удивительно, чтобы это могло быть? Зачем бежать с Сахалина в Украину? В 1995 году работал сначала рекламным агентом, а затем корреспондентом газеты «Фемида-пресс» в Донецке. Человек, который привел и легализировал Е. Соболева в Украине – загадочно погиб в Белоруссии.

    Вопрос – как, когда и на основании чего Егор Соболев стал Гражданином Украины наверное будет интересен всем.

    Вот формально Егор Соболев чист перед Законом Украины “Про очищення влади”. А по сути – именно с него и надо начинать проверку.

    Ведь по результату непонятно, насколько подтверждены его биографические данные. И сколько ему лет на самом деле? И где жила его бабушка? И куда делись родители?

    Вот с Наливайченко все известно, открыто. А с Соболевым – нет.
    Сколько еще выходцев из России будут вылезать на политический бомонд Украины, быть гиперпатриотами, которые возглавляют патриотов и ведут их к гибели?
    Нам мало Илловайска, Снежного?

Обсуждение закрыто.