Государственные порты Украины будут передаваться только в концессию — заявил министр инфраструктуры Украины Омелян, 27 марта 2018 года.
«Мы выходим на тот формат, что все государственные порты после принятия закона Украины о концессии будут переданы в концессию в зависимости от ситуации на 25 и 49 лет или на другой срок.
Согласно Концепции развития портов, Украина должна стать хабом между Европой и Азией, а произойдет это с заходом в Украину крупных международных компаний, которые «внедрят новые бизнес-схемы и обеспечат стабильный грузопоток».
Вот оценка концессии по украински, для чего это делается.
Всі роки в надрах влади відпрацьовувався механізм розпилу того, що ще залишилося в держвласності. Технологій, як зазвичай, кілька. Найважливіших – три.
Перша – залишити підприємство в держвласності, але посадити на потоки фунта. Приклади: «Нафтогаз» і Коболєв, Центренерго та ОПЗ з Кононенко, «Укргазвидобування» як колективна годівниця, держбанки, ну і всякі там «Енергоатом», ДУС та ін.
Друга технологія – вести до адресної приватизації, попередньо спричинивши тяжку форму дистрофії, щоб було дешевше купити. Приклад – той же ОПЗ, який ведуть до приватизації групою Кононенко. Що не заважає поєднати приємне з корисним і доїти завод по ходу. Втім, приватизація не дуже пішла. Прикурив хіба що Ахметов з обленерго.
Третя технологія – економічні збочення на тему. Наприклад, RAB-тариф – збочення на тему нормально працюючої сервісної галузі. Або «Роттердам +» – тарифоутворення з заздалегідь закладеним дефектом, який вже приніс окремим людям більше 25 мільярдів. Дозволи на розробку надр в потрібні руки.
Концесія – це одна з таких збочених гібридних технологій.
У всьому світі вона працює як здоровий механізм. Існує об’єкт – наприклад, дорога або старий аеропорт, або неопрацьовані родовище. У держави грошей на розробку немає. Тому об’єкт залишається в держвласності. Але для розвитку залучається бізнес.
Бізнес отримує в розвиток об’єкта власні гроші (!!! це важливо), будує його майже з нуля (!це теж важливо), а потім вони з державою ділять прибуток. Ділять так, як домовляться. Часто в перші роки бізнес отримує більше, щоб окупити вкладення. Потім – держава отримує більше, а згодом забирає об’єкт назад, але вже розвинений і працюючий.
Так виглядає здорова концесія. Вона не обов’язково західне явище. Наприклад, концесію давно і чудово використовує Азербайджан.
В Україні концесія – це завжди спотворення. Наприклад, за цим механізмом хотів працювати Янукович. Свою частку в бізнесі він отримував би через прокладку-співзасновника. Великі Shell і Chevron розробляли б сланцевий газ, а вічний господар України (так себе бачив Віктор Федорович) – довічно брав участь в прибутках.
Це був приклад маленького збочення в стилі злочинної панди. Янукович, насправді, вирішував за допомогою концесії інше питання – політичне прикриття з боку США. Але як особистість творча не міг втриматися, аби не взяти свою частину.
Велике збочення по-українськи в концесії виглядає банальніше.
Це отримати вже готовий об’єкт і робити інвестиції по ходу з грошей, які заробляються на цьому об’єкті, а за підсумком – забрати об’єкт в свою власність.
Разом, порушення відразу за трьома пунктами:
— не будують, а отримують готове
— вкладають не свої гроші, а ті, що об’єкт уже заробляє
— у підсумку не залишають державі, а забирають собі.
До цих трьох пунктах додаються більш дрібні перверзії. Наприклад, об’єкт не модернізують, а залишають морально застарілим і просто його тупо доять – а раптом завтра відберуть, як СП з «Укргазвидобуванням»? Або видають поточний ремонт за інвестиції – так, скажімо, Ахметов збирається приватизувати теплові мережі Києва.
Нарешті, найголовніше збочення – це те, що держава в Україні не отримає те, на що розраховує. Коли сума «інвестицій» зрівняється з ціною об’єкта, «інвестор» його забере – і приплив доходів держави припиниться.
Ще раз: «інвестор» довго не буде нічого платити державі, поки «інвестує». А потім не заплатить, бо «інвестував достатньо».
Ви задасте резонне питання: навіщо тоді віддавати в концесію? Адже можна розвивати самим.
Немає жодної причини, окрім корупції і договорняка.
Концесія по-українськи – це ТІНЬОВА ПРИВАТИЗАЦІЯ.
С.Лямец
============
Воровская экономика. Продолжение о концессиях.
В нас є, що запропонувати інвесторам — сектор комунальних послуг, переробка сміття, рекреаційні і медичні проекти.
За рахунок бюджету (себто наших з вами грошей) створюють комусь приватний бізнес чи примножують чиїсь статки: бюджетна оплата вартості будівництва деяких приватних об’єктів у аграрному комплексі.
Такий собі щедрий цьогорічний (на 2018) подарунок на 2,3 млрд. грн.
І вже цього тижня народні обранці з подачі Уряду ощасливили нас ще одним сюрпризом, схваливши у першому читанні поширення подібної практики на інші сектори (законопроект №8125). Що вже там розмінюватися лише на аграрні. Гуляти так гуляти!
Дайош масштабну концесіацію України!
Грішним ділом я думав, що концесію застосовують з метою залучення приватних коштів для вирішення якихось суспільних проблем. Та це не в нас. Бо проект закону «Про концесії» передбачає в якості істотної умови договору якраз навпаки – надання державної підтримки. І сором’язлива згадка в дужках «у разі її надання» ну ніяк не хоче розвіяти мій сумнів у тому, що бюджет таки буде надавати підтримку.
Концесійний дух змін до законодавства зашкалює. Ну що там якісь буржуйські вигадки про конкурси, змагальність, прозорість. Передати майно в концесію можна без конкурсу, за результатами прямих переговорів. Скажете, що були кращі претенденти? Ну й кажіть собі на здоров’я.
Хоче хтось узяти державне майно в оренду без плати чи за символічну плату? Дорога відкрита. Оформляєте без конкурсу концесію, а потім передаєте концесійне майно в оренду. Закон це дозволяє.
Сподобалась комусь державна земельна ділянка? Руку допомоги вам пропонує закон. Укладається концесійний договір, і право користування негайно переходить приватному партнерові. Простіше не буває. Не дуже втішайтесь, якщо у вас приватна земля. Бо її можна відібрати у позасудовому порядку. Єдине, що можна оскаржити в суді, – це плату за відібрану землю, ринкову ціну якої закон доручає встановити експертам.
Палкий привіт шле закон борцям із приватизацією. А для чого вона взагалі, коли можна приватизувати доходи, не заплативши за об’єкт нічого. І хай він століттями продовжує залишатися у державній власності. Та ще й доплатити за це можуть (державна підтримка). Приватизувати можна навіть доходи об’єктів, що заборонені до приватизації. Бо їх можна передати в концесію.
У недавній українській історії все це вже було – передача державних підприємств у приватне управління. І, звичайно ж, воно призвело до прориву. Прориву у статках українських олігархів.
Та й реальному привласненню відкрили дорогу. І без будь-яких конкурсів, аукціонів. Змінами до закону про іпотеку передбачено, що приватний партнер може передати речові права на об’єкт в іпотеку (заставу), а стягнення на такий предмет іпотеки здійснюється в порядку позасудового врегулювання без застосування процедури публічних торгів та відповідним переходом речових прав на майно. За наявності такої норми знущанням і насмішкою виглядає вимога щодо повернення майна після закінчення терміну концесії. Бо тримач заставного майна не несе відповідальності за державне майно, передане у концесію. І через 50 років (граничний строк концесії) за таких концесійно-іпотечних оборудок від державного майна може не залишитися навіть ржавого місця.
Хочете уникнути екологічного аудиту – вам туди, в концесію. Там можна і без нього. А оцінку впливу на довкілля концесіонера робить, на відміну від інших, сам концесіонер. І валютні правила для нього інші. І навіть закони, як кажуть, для них неписані.
Не буду більше втомлювати. І сказаного досить, щоб зрозуміти – концесія як інструмент вирішення суспільних потреб у версії закону робить нас із вами заручниками концесіонерів.
Скажу також, що зусиль кількох десятків депутатів було явно недостатньо, щоб стримати унікальну єдність думок, помислів і дій народних обранців як більшості, так і опозиції. Подібну єдність більшості і опозиції парламент демонстрував при прийнятті сумнозвісного закону про закупівлі. З його унікальним винаходом – тендерною палатою.
=================
Дополнение от 19 апреля 2018:
Концессия добирается и до железной дороге.
В 2019 году стартуют конкурсы на передачу железнодорожных вокзалов в концессию.
Об этом заявил глава «Укрзализныци» Евгений Кравцов на третьем инфраструктурном форуме в Киеве.
УЗ тратит ежегодно на содержание вокзалов 500 млн грн. Через три года вокзалы должны окупаться.
На первом этапе, уже в этом году, вокзальные комплексы будут переведены в отдельную структурную единицу в составе УЗ.
Они надеются на привлечение зарубежных компаний, но скорее всего это будут их офщорные компании. И фактически за ваши деньги всё купят.
Вы же молчите — вас всё устраивает, в том числе и платная медицина.