Корумпована місцева влада ніколи не буде зацікавлена в прийняті будь якого Статуту, чи механізмів прийняття рішення самою громадою.
Конституція України каже (ст.140-143) що:
«Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності;
затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону;
забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.»
Зверніть увагу на речення «або через утворені ними органи місцевого самоврядування», тобто, якщо Орган місцевого самоврядування «зможе» показати рішення свого Засновника про утворення, то він як Орган керує і несе відповідальність за свої дії, а якщо Органу Самоврядування немає, то Територіальна громада безпосередньо управляє своїм майном.
Питання:
1. Який з Органів Самоврядування може показати рішення засновників(Територіальної громади) про їхнє утворення?
2. Чи є в Україні Органи Самоврядування, якщо засновники(Територіальна громада) їх не утворювали?
3. Кому підпорядковуються фейкові (не утворені Засновниками) «Органи Самоврядування»?
————-
Принципова і аксіоматична теза: власник за визначенням не може делегувати будь-кому своє повне право власності (правомочності користування, володіння, розпорядження) без ризику втратити свою суверенну суб’єктність і свою компетенцію власника. Саме тому статтею 143 Конституції встановлено, що «Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…».
Тобто Конституція наділяє виборні органи місцевого самоврядування лише компетенцією управління майном, яке є власністю громад. Але ж управлінець не є власником (хоча й може їм бути), це не тотожні юридичні поняття!
Фундаментальна проблема, без вирішення якої Україна як сума громад не може розвиватися, полягає у тому, що всупереч статтям 142, 143 Конституції України нормою ч. 5 статті 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено: «Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції…».
Це означає, що норма ч. 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» суперечить Конституції і фактично є санкцією узурпації органами місцевого самоврядування права власності громад.
За таких умов припис «від імені та в інтересах територіальних громад» мае таку ж фіктивну юридичну силу, як припис у сталінській Конституції 1936 року: «Статья 6. Земля, ее недра, воды, леса, заводы, фабрики, шахты, рудники….., являются государственной собственностью, то есть всенародным достоянием.».
Ця норма ототожнювала народ і державу і тому була квазіправовою основою тоталітарної влади. А зараз антиконституційне ототожнювання громади і органів місцевого самоврядування є квазіправовою основою диктатури бюрократії і корупції як форми її відтворення і відчуження власності і влади.
Ця норма – кріпосна стіна олігархічного політико-економічного режиму.
Конституція не може не бути декларативною. А громада повинна мати свою Малу Конституцію — Статут громади, у якому повинні бути розписані саме процедури здійснення народовладдя, задекларовані в Конституції. А у нас більшість громад взагалі Статутів немає, а там, де вони є — творчість бюрократії.