Було це ще в Давні Часи коли була на Нашій Землі Віра Предків і життя у злагоді з природою та поміж людей. З’явилися тоді поміж наших людей старці, які почали Нову Віру розповідати.
І от одного разу приходить такий старець до Києва. Багато люду зібралося! А він їм «Покайтеся у своїх гріхах! І буде Вам спасіння!»… Люди його слухають і дивуються — які дивні речі чолов’яга розповідає! Але не можуть сі зрозуміти — що то за звір такий — гріх — який є у всіх і чому через нього треба каятися! …і покликали тоді люди волхвів щоб розтлумачили що то та добра людина їм говорить…
А волхви сі слухають і теж не можуть зрозуміти — що то таке дивне той старець оповідає! І вирішили тоді зібрати Коло і усім разом покумекати над тим, запросивши старця до себе. Так і зробили…
—Чоловіче добрий, —мовлять до старця, — розкажи ти нам усе те, що ти нашим людям розповідаєш!
—Покайтеся! —відповідає їм старець. —Ви всі є грішні! Страшна Вам кара буде за це!
—Ну добре, добре! Чекай нам про кару… Ти розкажи, що то є таке гріх і чому він у всіх нас є?
—О, гріх — то страшна річ! Через неї усі Ваші душі горітимуть у Пеклі!!!
—Нє, ну добре, але що таке гріх? Розкажи нам по-простому, бо не розуміємо ми твого мовляння…
—Ну, наприклад, є в тебе жінка, а ти ходиш до жінки сусіда і займаєшся з нею любов’ю…
Переглянулися волхви, а один запитує в старця:
—Чекай, якщо в мене є жінка, то пощо мені ходити до жінки сусіда? Я ж бо її кохаю, в нас з нею багато діточок! Вона ж моя рідна! А сусідова жінка в сусіда — вона для нього рідна, і діточок вони мають багато, і ладно собі живуть…
Старець насупивсі, але каже далі:
—От в тебе є свиня. І в неї десять поросят. А сусідова свиня вродила двадцять поросят. Ти дивився дивився на них і вкрав пару поросят собі…
Ще раз переглянулися волхви, а один знову каже:
—А чи то мені мало десять поросят? Боги бачать яке буде літо і послали рівно стільки поросят мені, скільки треба. А якщо мені не вистачить — попрошу в сусіда, він мені не відмовить! Якось разом сі протягнемо до нового врожаю!
Старець сі похмурнів, але далі каже:
—Ну от твого сусіда всі поважають, а тобі це кортить. Ти вигадуєш якусь небувальщину і розповідаєш усім. З нього починають глузувати, а поваги до тебе більше. І ти радієш з того!
Знову переглянулися волхви і знову один каже:
—Дивно ти якось говориш. Як усі поважають мого сусіда, то виходить що є за що. І тому і я його поважаю, а ще більше за інших, бо ж то мій сусід! Хто мені перший прийде на допомогу? З ким мені скорше приглянеться розділити якусь радість чи новину? А як сам буду заслуговувати, то і мене люди поважатимуть…
Тут вже зовсім старець сі розгнівив і каже:
—Але все-рівно горіти Вам усім в Пекельному Вогні! — і втік подалі від очей волхвівських…
А волхви собі Раду далі ведуть. Що ж то таке і як до того сі ставити?…
—Що ж то за вогонь такий пекельний?… Мабуть дуже потужний. А вогонь — то символ оновлення. Оновлення завжди на добре!
—А отой його гріх? Що ж за звір такий? І головне — а нащо він потрібний? Ніколи не чув, щоб Наші Предки про таке щось говорили…
—Ну… мабуть здалека той старець! Ото і одежина на нім вже сі прохудила (до речі, треба йому щось з нового подарувати — буде зима, на геть змерзне!)… То може поміж чужинців такий той гріх ходить???
—А що — може може! От і в нас вже багато чужинців сі поз’являло і такі цікаві речі розповідають! Один от, Яків з Хазарії, усе про якійсь гроші запитував… І нащо воно йому треба?…
—Точнісінько! Виходить той старець прийшов до чужинців щоб закликати їх до Святого Вогню оновлення!
—Може… Ну що — хай тоді сі ходить шукає тих чужинців! А ми нумо його нагодуємо і переодягнемо у нове!
—Добре! Най буде! — на тім сі порішили волхви і розійшлися по своїм справам…
А старець, одягнутий у все нове, смачно нагодований та відпочивший, пійшов собі далі Нову Віру людям розповідати…
