Херсонцы встретились с воинами АТО. Видео.

В здании музучилища 10 октября 2014 года состоялась встреча с воинами принимавшими участие в АТО, и которые вернулись в отпуск после «Иловайского котла».
Жизнь в Херсоне идёт как и прежде, а здесь люди — которые побывали в совсем другой жизни.
С виду обычные ребята, скромные и доброжелательные.
Смотрим видео.

Журналисты «засыпали» их вопросами, и получили много информации о событиях и жизни бойцов.

Журналисты Херсона

 

 

Что произошло под Иловайском, рассказал человек изменивший ситуацию 20 февраля 2014 на Киевском Майдане, сотник Владимир Парасюк:
«Всі хочуть отримати відповідь, хто винен в Іловайській трагедії. А відповідь дуже проста: Гелетей, Муженко, Литвин і всі решта генералів, які даремно переводять українське повітря.

Зараз намагаються перекласти провину на один з батальйонів, а саме на батальйон «Прикарпаття». Хлопців хочуть звинуватити у всіх гріхах. Знову простий український солдат має відповідати, а наше «високопрофесійне» керівництво як завжди «чисте і невинне».

Литвин — це зрадник і головний контрабандист країни, який перетворив український кордон на прибутковий бізнес. Він відповість за кожну смерть, за кожного хлопця, який загинув через халатність і жадобу до грошей цього лжегенерала.

Муженко і Гелетей — це ще два «профі». Один давав слово офіцера моєму батькові, що зробить все надможливе, щоб з Іловайська всі повернулись живими. Висновки робіть самі.
Другий — це взагалі пародія на міністра, яка не викликає нічого, окрім відрази і нерозуміння, що ця людина робить на даній посаді. В нас взагалі не міністри оборони, а суцільні дилетанти і зрадники. Один Крим здав, другий бронєжилети купував по 13 тис., а третій безсоромно здає Схід.
Відповідальність за Іловайськ мають понести не прості хлопці, а все керівництво армії. Це їх вина. Це вони перетворили нас на гарматне м’ясо і залишили гинути в цьому пеклі. Всі, хто вижили, просто щасливі в Бога, бо від нас не залежало нічого, просто пощастило.

Я впевнений, що винні будуть покарані, бо є справедливість в цьому світі. Для нас, всіх, хто вижив — це принципово. Час розставить всі крапки над «і», а ми йому допоможемо. Ніколи вже не буде так, як було.»

Записи из дневника Александра Довженко (кинематографиста), как всё повторяется:

10.07.1942
Колосальні втрати, що несемо ми в техніці, кидаючи її на переправах, на поламаних місточках, на болотцях тощо, легкість, з якою ми все це робимо…
12.07.1942
Що найбільш дратує мене у нашій війні — це вульгарний, лакований тон наших газетних статей. Коли б я був бійцем безпосередньо з автоматом, я плювався б… Я ніде не читав ще ні одної критичної статті ні про безладдя, ні про дурнів, а їх хоч греблю гати, про невміння евакуювати, про невміння вірно орієнтувати народ…
Взяти хоча б останню драпанину з Россоші. Падлюки з штабу ухитрилися, не знаючи ні географії, ні топографії, спрямувати відступ машин на Стару Калитву на пором і погубити там тисячі машин в той час, коли за кілька кілометрів у Богучарі стояв чудесний міст.
До речі, ні одного понтона. В результаті сотні убитих і поранених, і тисячі погублених машин американських і наших, і майно в машинах. Я певний, що нікому за це не влетіло, наче так і треба…

Чи подивлюсь на пустелі, на кладовища, чи поплачу на руїнах і перелічу мільйони втрат? А потім умру од горя, щоб не бачити, як заселятимуть тебе, мати моя Україно, чужими людьми, як каратимуть твоїх недобитків синів і дочок за німецьке ярмо, за німецьких байстрюків, за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони з голоду і діждалися нашого приходу.
Прокурорів у нас вистачить на всіх. Не вистачить учителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Всі цілі й здорові, як ведмеді, і досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з 1937 року.

13.07.1942
Білогорська драма. (При переправі через Дон на Павловське під час відступу з Россоші). Якийсь падлюка і кретин — білогорський комендант вирішив перед мостом перевірити путівки у всіх машин. Внаслідок цього кретинізму збилося в купу більше трьох тисяч різних машин з усім, що тільки можна уявити. Лайки, суперечки, бедлам.

Прилетіло 27 бомбардувальників. Знищили дотла. Що робилося, не можна ні описати, ні забути. Загинули ні за що тисячі людей, тисячі машин покалічено, попалено. І все через одного дурня. І ніхто не зв’язав його, не застрелив. Я певний, що він і досі десь «не пущає».

28.11.1943
Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає велике множество мобілізованих на Україні звільнених громадян, їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні, на них дивляться як на винних. «Один генерал дививсь на них у бою і плакав», — розповідав мені.

 

По теме: Дети Херсонщины нарисовали рисунки солдатам. Видео. m-ua.info/467